Ukraine's Future: Sustainable development lag vs Dynamic

Внаслідок бездумної економічної політики української влади упродовж останніх десятиліть наша держава стрімко скочується на маргінес світової економіки. Ми стрімко відстаємо від цивілізованих держав і вже на рівні експертного середовища не червоніючи визнаємо: нинішня Україна – країна третього світу. Хоча в силу низки факторів могла б успішно конкурувати з багатьма країнами. Як мінімум – Східної Європи.

Стабілізувати економіку України, економічно укріплюватись і рости зможемо тільки у тому випадку, якщо залучатимемо прямі іноземні інвестиції, та відкриємо в Україні такі ж високотехнологічні виробництва, як в Європі чи США.

Інституції чи інструменти в боротьбі за інвестора?

На фоні критичного зниження рівня прямих іноземних інвестицій в країні багато дискутують про необхідність створення тих чи інших інституцій із залучення інвестицій. Проте я абсолютно переконаний, дискутуємо не про те, адже сьогодні у сфері залучення інвестицій діє ряд державних інституцій, зокрема інститути Адміністрації Президента, уряду, Верховної Ради, 25 обласних адміністрацій, 25 обласних рад, 500 районних адміністрацій, 494 районних ради, ряд агентств, офісів та центрів як загальнодержавного, так і регіональних рівнів. Всі ці інститути вже функціонують. Інше питання – наскільки ефективно.

Проблема в тому, що ми створюємо інституції, а інструментів залучення інвестицій немає. Натомість у країні до сих пір залишається неврегульованою державна політика по роботі з інвестором, що означає відсутність політичної волі створити сприятливе інвестиційне середовище, відсутність стратегії залучення інвестицій та технології роботи з інвестором. Й досі існує підозріле ставлення до інвесторів, настороженість і гіпертрофоване почуття корупційної складової чомусь саме в інвестиційній практиці.

Сьогодні, крім дешевої робочої сили, Україна не має жодних переваг над країнами-конкурентами, які борються за інвестора. Зайдіть на сайт Кабінету Міністрів і переконайтеся: наразі уряду абсолютно нічого запропонувати. Дешева робоча сила – принизливе для країни явище, це не конкурентна перевага, а ганебний результат роботи української влади.

З України не тільки викачують мізки, а вже й відривають наші руки

Не може не хвилювати те, що владою України закладається фундамент сталого відставання економіки в геометричній прогресії. Поясню. За останні кілька років спостерігаємо стійкі негативні тенденції в економіці країни − зниження ВВП, інфляційні процеси, збільшення частки сировинного експорту, дестабілізація валютного ринку, критичне зниження рівня інвестицій, відсутність інновацій та власних технологій, знищення внутрішнього споживчого ринку, масова трудова міграція, недієва управлінська державна модель та врешті відсутність умов для розвитку бізнесу, що призводить до динамічного спаду. Ми відставали й раніше, але сьогодні світ почав змінюватися надзвичайно стрімко, і якщо Україна не йтиме в цьому динамічному розвитку хоча б нога в ногу з іншими країнами – це відставання в геометричній прогресії.

Щодо замальовок сталого відставання із життя наведу тільки два приклади

Громадянин сусідньої Угорщини при покупці електромобілю може здати бензинове чи дизельне авто, при цьому держава гарантовано компенсує йому до 9 тисяч євро. В Україні у цей час в 10 разів зменшується акциз на вживані імпортні автівки. Вочевидь різниця відчутна. Угорщина дбає про розвиток, про майбутнє, у тому числі про економію енергоресурсів, екологію та здоров’я нації. А що в Україні? Створюємо кладовище старих, непотрібних європейцям автомобілів, нищимо довкілля і наражаємо на небезпеку здоров’я своїх громадян.

Ще один приклад сталого відставання. Якихось 15 років тому відбувався рух інвестицій із Заходу на Схід, який наповнював робочими місцями регіони Польщі, Угорщини, Словаччини, що межують з Україною. У рамках транскордонного співробітництва та через неможливість забезпечення робочою силою ряд інвестиційних проектів, керівництво цих регіонів радило звернути увагу інвесторів на інвестиційні переваги та конкурентні можливості прикордонних регіонів України. Завдяки такій ефективній транскордонній співпраці на території нашої держави розмістили своє виробництво відомі транснаціональні компанії, левова частка яких і сьогодні працює в Україні.

Наразі сусідні країни, розуміючи важливість іноземних інвестицій для економічного розвитку та їхню роль у створенні робочих місць, відкривають рекрутингові компанії в Україні та офіційно працевлаштовують наших громадян закордоном. Забезпечуючи гуртожитком, харчуванням, і навіть послугами дитячих садків, пропонують той рівень доходу (в середньому 700-1000 євро), який за 3-5 років вистачить на придбання власної нерухомості.

Запитання: чи багато хто з цих українців повернеться додому? Сьогодні, як це не прикро, з України вже не тільки викачують мізки, а й відривають наші руки.

Прості рішення, або для чого йти в ЄС окружною дорогою?

Чому вчить нас зарубіжний досвід і чи можемо ми вчитися на власному? Приклади Угорщини, Словаччини, Туреччини, Чехії, «Східноазіатських тигрів», навіть Румунії дуже красномовно свідчать, що на етапі перехідної економіки для країни критично важливе залучення прямих іноземних інвестицій і перенесення високотехнологічних виробництв на свою територію.

Але ми можемо вчитися залучати інвесторів не тільки на зарубіжному, а й на власному досвіді. За приклад можемо взяти один з регіонів України − Закарпатську область, в якій майже за три роки (2001-2004 рр.) відбулися дива економічних перетворень. За цей період створено 19 тисяч робочих місць, залучено 150 млн дол прямих іноземних інвестицій, майже в 5 разів збільшився зовнішньоторговельний оборот (до 1,3 млрд дол на рік). Область стала магнітом залучення брендів зі світовим іменем, таких як Skoda, Volkswagen, Yazaki, Flextronics, Philips, ІКЕА та ін.

В один день держава ліквідувала всі пільги для СЕЗ і інтерес до України блискавично зник. Після цього на Закарпатті не зареєстровано жодного масштабного інвестиційного проекту, а попередні задекларовані домовленості про інвестування в розмірі понад 1 млрд дол сьогодні виглядають як нездійсненна мрія.

На жаль, наші політики не вміють стратегічно мислити і недоо­цінюють важливість формування сприятливого інвестиційного середовища для забезпечення економічного зростання. Не розуміють навіть очевидного: найкоротший шлях України до Євросоюзу лежить не через зовнішню політику, а через економічну інтеграцію. Коли в державі присутня критична маса транснаціональних компаній, питання щодо євроінтеграції, а отже і приєднання України до зони вільної торгівлі з ЄС вирішиться набагато швидше. Крім того у великого світового бізнесу з’явиться серйозний капітал в Україні, тому інвестори будуть боротися за свій економічний інтерес на території нашої держави. Я переконаний, що якби в Україні була зосереджена критична маса транснаціональних компаній, то було б значно легше знаходити підтримку в Брюсселі і, до речі, з допомогою великого світового бізнесу простіше було б стримувати апетити Москви. Хоча нашим політикам-популістам стратегічно моделювати та прораховати ніколи.

Як виграти шалену конкуренцію за інвестора?

Чому прямі іноземні інвестиції настільки важливі і чому вони – найкращий поштовх до розвитку економіки? Тому що інвестиції – це нові робочі місця, зростання доходів населення, приклад нових технологій, відрахування в бюджети, збільшення експорту, а значить – і стабілізація національної валюти. Крім того це формування платоспроможного споживчого внутрішнього ринку.

Залучення прямих іноземних інвестицій, перенесення виробництв по системі як грінфілд так і браунфілд – це перший крок, першопоштовх до стабілізації економічної ситуації в Україні.

Дивімось на речі реально: у світі шалена конкуренція за інвестора. Є дуже цікаві закордонні приклади, коли в державах зі сприятливим інвестиційним кліматом діють різні типи особливих економічних зон, при цьому у конкурентній боротьбі прискореними темпами створюються особливі інвестиційні умови під одного інвестора.

Зокрема, коли концерн Daimler AG приймав рішення про розміщення нового виробництва, в останній етап тендера вийшли дві країни – Угорщина і Словаччина. Віце-прем'єр Угорщини заявив, що зробить все для того, щоб інвестиції прийшли саме в їх країну. Терміново був зібраний парламент та внесені зміни в законодавчу базу, які підтримали і провладні, і опозиційні депутати. В результаті в Угорщині відкрилось виробництво Mercedes. А це на початковому етапі 2500 робочих місць і 250 млн євро інвестицій. Сьогодні проект активно розвивається.

Ще один приклад. Коли Польща та Словаччина змагалися в наданні умов для розміщення виробництва компанії Jaguar Land Rover, уряд Словаччини не зволікаючи прийняв рішення компенсувати виробнику 9% інвестицій. Така державна політика стимулювала Jaguar обрати Словаччину, інвестувавши в країну понад 1,7 млрд дол і створивши понад 3800 робочих місць.

Такі приклади світової боротьби за інвестора дозволяють зробити наступні висновки: про темпи прийняття рішень на державно-управлінському та законодавчому рівні та про винятковість таких рішень навіть під одного інвестора. Це яскраво демонструє, як інші країни борються за своє економічне майбутнє, незважаючи на стабільні умови для розвитку та успішну інтеграцію у міжнародну торгову систему.

А щодо темпів України, то на противагу вищенаведеному, приведу тільки один приклад стосовно Закону України «Про індустріальні парки». Закон прийнятий ще у 2012 році, і незважаючи на його недієвість та відсутність реальних результатів залучення інвестицій, тільки у 2016-му році Верховна Рада України на порозі прийняття законодавчих змін, які передбачають стимулюючі умови для залучення інвесторів в індустріальні парки. Як із такими темпами та підходами Україна може конкурувати з країнами-сусідами?

Потрібно чітко усвідомити: інвестори не прийдуть, якщо не зрозуміти, що за них треба боротися і для них потрібно створювати відповідні умови. Насамперед слід змінювати правове поле, створивши на законодавчому рівні кейс конкурентних інвестиційних переваг України. Вкотре наполягаю на тому, що необхідно стимулювати розвиток індустріальних парків, відродити інвестиційні режими спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, адаптувавши їх до нового законодавства.

Абсолютно очевидно: якщо Україна не почне працювати над залученням іноземних інвестицій, якщо уряд терміново не включиться у розробку кардинально нового законодавчого поля для формування сприятливого інвестиційного клімату держави, ми можемо втратити шанс конкурувати з іншими країнами за капітал великого світового бізнесу. Переконаний, від грамотної політики стимулювання інвестицій сьогодні залежить економічне майбутнє України та інтеграція у світовий економічний простір.