Постскриптум до Третього Щорічного автомобільного форуму

Минув третій Щорічний автомобільний форум, і традиційно, він пройшов досить насичено. Та чи результативно? Ось це і спробуємо коротко з’ясувати нижче.

Перш за все, відзначимо масштабність проведеного заходу. Форум швидко і міцно зарекомендував себе як ключове місце зустрічі усіх основних діючих і потенційних гравців автопрому України. Тож і цьогорічний захід минув в обговореннях і спілкуваннях в режимі нон-стоп за участі більше 100 керівників автомобільних підприємств з різних країн світу.

Червоною ниткою крізь усі виступи проходить констатація того факту, що світовий автопром стоїть на порозі глобальних трансформацій. І це сигналізує Україні, що час змінювати існуючу парадигму ведення бізнесу в автомобільній промисловості: як у виробництві, так і у наданні послуг в сучасних умовах діджиталізації та цифровізації майже усіх сфер життя.

Надихає те, що і серед спікерів змінюється парадигма мислення. Все більше учасників відходять від занепадницьких гасел на кшталт «Пацієнт (у нашому випадку – український автопром) скоріше мертвий, аніж живий!». Дійсно, будемо дивитися правді в очі: автовиробництво лише за останні 5 років скоротилося майже у 8 разів (2018 vs. 2013). Тож такі думки, можливо, і схожі на правду. Але однозначно – не приносять ніякої користі. Натомість учасники зустрічі починають, нарешті, дивитися вперед, шукаючи шляхи реалізації потенціалу та можливостей. Адже стартовий «капітал» та потенціал ресурсів у нас чималий.

По-перше, це передумови для трансформації країни на лоу-кост виробничий майданчик. Такий шлях обрали для себе більшість європейських країн і не прогадали. Для прикладу: Словаччина чи не з нуля вибудувала потужну автомобільну промисловість, доклавши чимало зусиль в боротьбі за інвестиції, передусім, на урядовому рівні. І тепер частка автопрому у ВВП Словаччини перевищує 10%. А що ж в Україні? «Всього лише» кваліфікована робоча сила, на 90% дешевша, ніж в ЄС. І вигідне географічне розташування з логістикою максимум три дні до будь-якого великого промислового пункту Європи. І витрати на виробництво одного автомобіля повномасштабним способом у 4 рази нижчі, ніж, до прикладу, у Німеччині. Що ми хочемо цим сказати… Реалізувати словацький досвід в Україні – це не сценарій фантастичного фільму, а цілковита реальність.

По-друге, в Україні розвинений сектор IT. Вже зараз у Києві, Львові, Харкові та інших містах України створюється софт, без якого будь-який сучасний автомобіль вже важко собі уявити - програмне забезпечення для бортових систем, мультимедійних комплексів... Та навіть систем безпілотного водіння.

І по-третє, очевидна прихильність українців до екологічного транспорту. І ця зацікавленість, певно, буде набагато більшою, якщо вартість на зелені автівки буде ще трохи нижчою (або ж доходи громадян – вищими). Та навіть більше – електромобільні ініціативи активно підтримуються і на рівні уряду. Шкода тільки, що це стосується лише ввезення готових, в основному бувших у використанні електрокарів, а не їх виробництва на території України. Хоча відповідні законопроекти і пропонувалися вісім разів до порядку денного сесій Верховної Ради, але реального розгляду та впровадження в життя так і не отримали. Схоже, швидко у нас вирішуються лише питання контрабандних схем імпорту євроблях…

Зрозуміло, що до усіх, начебто очевидних переваг, треба підходити виважено. Для прикладу, в Україні одні з найбільших родовищ літію в Європі – це факт. Здавалося б, чого простіше – налагодити видобуток та стати європейським літієвим осередком. Але ж ні, для розробки літієвих родовищ необхідно пройти кілька кіл бюрократичного пекла, зокрема для отримання ліцензії на видобуток, та вкласти сотні мільйонів євро інвестицій.

Тим не менш, Україні точно є від чого відштовхуватися, і цей трамплін може підняти країну до рівня передових гравців глобального ринку автопрому. Але конче не вистачає імпульсу. Зокрема, з боку держави. Адже поки що потуги автомобільного бізнесу триматися на плаву нагадують спробу тягнути автомобіль власноруч, доки у держави є ключ запалювання.

Що засмутило на заході, то це відсутність достатньої кількість представників уряду серед учасників, зацікавлених почути проблеми та виклики бізнес-середовища. Адже чи не головним підсумком форуму був той факт, що автопром, як реальний генератор доходів в державний бюджет та робочих місць в країні, потребує підтримки з боку держави. А за практичної відсутності на заході представників цієї самої держави, це більше нагадувало розмову зі стіною: комунікація нібито відбулася, але практичного ефекту навряд чи варто очікувати.

Як би там не було, зустріч вийшла досить конструктивною. Ми певні, що такі заходи допомагають окреслити ряд першочергових проблем і завдань, знайти підтримку бізнес-партнерів та можливості ефективного розвитку. Це демонструють практичні кейси, які вже працюють та продукують обмін цінним досвідом. У майбутньому  хотілося б лише практичного підсумку такої масштабної зустрічі. Меморандуму, звернення до влади, переліку першочергових кроків... Адже галузь потребує рішучих та реальних дій щодо вирішення існуючих проблем і налагодження ефективного діалогу з владою.