Закарпатське інвестиційне диво, про яке мало хто знає
Закарпатське інвестиційне диво, про яке мало хто знає

Як у найзахідніший регіон України прийшли світові корпорації та змінили його назавжди.

Гортаючи стрічки новин українських видань ви точно бодай раз на день натрапите на згадку про контрабанду чи інший нелегальний бізнес на Закарпатті. Не обов’язково щось аж надто кримінальне (тим більше, що й контрабанда в Україні декриміналізована, передбачено лише адміністративну відповідальність).

Інколи цей нелегальний бізнес навіть дуже креативний, романтичний. Його гарно описав Андрій Любка у своєму романі «Карбід», який перекладено вже 3 мовами.

Дуже правдиво й трагічно цей нелегальний бізнес закарпатців зображено в українсько-словацькому фільмі «Межа», який рік тому зібрав рекордні суми в кінопрокаті Словаччини, отримав відзнаку кінофестивалю в Карлових Варах та був висунутий Словаччиною на Оскар.

Але поки група закарпатських контрабандистів несе кілька пакунків цигарок «зельонкою» до Румунії, Угорщини або Словаччини, на заводах у Закарпатській області складають кавоварки Nespresso, виготовляють хокейні ключки для гравців NHL, дизайнерські меблі для кав’ярень Starbucks та карбонові деталі для автомобілів «BMW», «Audi», «Porsche», «Мercedes», «Skoda».

Це інша реальність, про яку мало-хто знає навіть у Закарпатті, не те, що в Україні. Вкрай рідко інформація про цю «сторону медалі» потрапляє у стрічки новин.

Частково це тому, що світові бренди не охоче розкривають своїх підрядників та місце виробництва товарів. Але не тільки.

Ми вирішили дещо підкорегувати цю медійну несправедливість та розповісти вам про закарпатське інвестиційне диво. Звісно ж з надією, що це диво можна ще раз повторити, при чому не раз.

– Невже диво? – скептично засумніваєтесь ви. Справа у тім, що навіть важко собі уявити, аби всього за кілька років у Закарпатті збудували свої заводи світові гіганти виробництва як-то Jabil, Flex, Yazaki.

Спеціальна економічна зона «Закарпаття»

Пропонуємо подумки перенестися в часі в 2001 рік. Тоді Верховна Рада через ухвалення законів створила 11 спеціальних економічних зон в Україні. Однією з них стала і Закарпатська область, яка ще раніше, в 1998 році, стала однією з 9 територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

Усі ці складні формулювання та важкі для вимови словосполучення означали тоді тільки одне, ключове – на державному рівні було створено сприятливі умови для залучення інвестицій в конкретні регіони.

– Роль «центру» в залученні інвестицій у регіони складає 90%. Решта – це вже відповідальність місцевих керівників. Тоді, на початку 2000-х, керівництво України свідомо чи випадково створило гарні умови для залучення інвестицій. Інша справа, як той чи інший регіон цими умовами скористався, – пригадує Володимир Панов, який в 2001-2004 роках відповідав за залучення в область інвестиції на чолі профільного управління в Закарпатській ОДА. – Я прийшов на цю посаду з бізнесу, тому за звичкою спробував вичавити максимум з тих умов, які були. Ви кажете, «закарпатське інвестиційно диво». Можливо й так, бо тоді справді, як то кажуть, зійшлися зорі – були умови на рівні держави, обставини склалися добре. Та і нам з командою не заважали працювати.

Але що тоді могло запропонувати Закарпаття інвесторам, чого не могли запропонувати інші області України?

– Наш регіон не мав окремих пільг чи преференцій, завдяки яким ми могли перехопити інвесторів. Був стандартний набір для всіх спеціальних економічних зон, як-то митна територія на підприємстві, податкові пільги, тощо. Тому ми зробили ставку на маркетинг та комунікацію, зокрема почали писати листи куди тільки могли, у першу чергу, посольства, торгово-промислові палати, та розповідати, що в Закарпатській області проводиться економічний експеримент, – пояснює Володимир Панов. – Ми багато працювали з протоколом та підготовкою зустрічей з потенційними інвесторами, змушували всю вертикаль влади у регіоні працювати на залучення інвестицій – від прикордонників до податкової та СБУ, також розробили низку матеріалів для інвесторів різними мовами з покроковою інструкцією, як легко і швидко інвестувати в Закарпаття, а отже в Україну. А головне – на всіх зустрічах ми показували, що дуже хочемо змінити нашу країну, зокрема через залучення інвесторів та створення таких самих умов для бізнесу та людей, як на Заході. Ця емоційна складова була не менш важлива для інвесторів, ніж пільги.

Звісно, однією з вирішальних переваг Закарпатської області було її розташування – на самісінькому кордоні з європейськими країнами, які саме готувалися до вступу до ЄС. Крім того, не менш важливо, наявність у регіоні підприємств, які стали або тестовим майданчиком для великих інвесторів, або були «живим» прикладом успішного інвестування та ведення бізнесу.

Так, Берегівський радіозавод та мукачівський Точприлад стали базою для корпорації Flex, яка зрештою звела у Мукачеві власний потужний завод, а українсько-австрійське підприємство Fischer та український Єврокар, який було зведено за принципом «greenfield», тобто в чистому полі, – ідеальними прикладами, як інвестиції в Закарпаття можуть бути успішними.

Драйв та результати

– Це був справжній драйв, постійні зустрічі, інвестиційні угоди. Протягом 2001-2004 року Закарпатська область змогла залучити 130 мільйонів доларів прямих іноземних інвестицій та створено понад 19 000 робочих місць. Тільки за один 2004 рік область залучила 62,7 млн. дол. США. Зовнішньо-торговельний оборот області  зріс з 342 млн. дол. США у 2002 році до 1,3 млрд. дол. США у 2005 році, – підкреслює Володимир Панов.

Одним із перших на Закарпаття прийшов Єврокар – унікальне підприємство в с.Соломонове за лічені кілометри від кордону з ЄС, яке єдине у світі має контракт з Volkswagen на виробництво їхніх авто марок Skoda, Volkswagen, Audi, SEAT. Станом на 2001 роки, коли Єврокар запрацював на Закарпатті, планувалося інвестувати в проект 200 мільйонів доларів. Більше того, наголошує Володимир Панов, велися перемовини, щоб Volkswagen інвестував у спорудження власного заводу на Закарпатті.

У 2002 році в селі Минай під Ужгород запрацював завод японської корпорації Yazaki (Ядзакі), де виробляють джгути для автомобільної галузі. Тоді планувалося інвестувати в потужності на Закарпатті 31,7 мільйонів доларів.

У 2004 році в селі Розівка, що також під Ужгородом, запрацював завод корпорації Jabil, яка входить у трійку найбільших контрактних виробників електроніки у світі.

Власне як і корпорація Flex, яка ухвалила рішення збудувати власний завод на Закарпатті, в Мукачеві, також у цей період, але запустила його в 2012 році.

За словами Володимира Панова, ніде у світі заводи Jabil та Flex, які є затятими конкурентами, не розташовані так близько, як в Україні – лише на відстані 40 км.

– Ми були на Jabil в Ужгороді в 2016-ому році, бо вже випускали наш продукт у Китаї і шукали нові можливості для розширення виробництва. Чесно, я був приємно здивований, як все влаштовано на цьому підприємстві. Більше того, ужгородський Jabil вже тоді давав конкурентну ціну виробництва навіть порівняно з Китаєм, – розповів Varosh Алекс Нескін, один із засновників найбільш успішного українського стартапу останніх років Petcube.

У списку замовників згаданих підприємств, які запрацювали на Закарпатті, є Google, Lenovo, Nike, Nespresso, Nokia, чиї телефони виготовляли якраз на Jabil, Porsche. Як вам список?

Це лише кілька прикладів «закарпатського інвестиційного дива» 2001-2004 років, результатом якого стали не тільки чималі інвестиції та робочі місця, а й мимовільне започаткування цілих кластерів – автомобільного, електротехнічного. А це відповідно означало перспективу для регіону, адже ідея кластерів – у подальшому розширенні виробництва та інвестицій.

Втрачені та нові можливості

– Я можу довго перераховувати компанії, з якими вели переговорив з приводу інвестування в Закарпаття. До нас планував заходити Philips, який за прикладом Flex спершу працював на базі мукачівського Точприладу та хотів випускати у нас свої чудові телевізори. Були зустрічі з Bosch – відомим німецьким виробником техніки. Але найбільше мені шкода, що не вдалося затягнути VW, Toyota та особливо IKEA. Зі шведами ми провели кілька зустрічей протягом 2003-2004 років, і були вже на тому етапі перемовин, коли дискутували про можливі місця розміщення заводів, – розповідає Володимир Панов. – Логіка та гнучкість IKEA мене тоді неймовірно вразила. Корпорація була готова побудувати відразу 3 заводи на Закарпатті: один – у тому місці, де отримає в довгострокову оренду на близько 20 років лісовий масив, для вирубки та засадження лісу; два інші – у тому місці, де ми скажемо з огляду на наші соціальні особливості, наприклад безробіття чи депресивність району. Це були би якірні підприємства, довкола яких могли би заробляти всі. Є стереотип, що крупний виробник «вб’є» дрібний бізнес, але це не так, якщо рухатися кластерним принципом, коли є «якірне» підприємство, а навколо нього засновуються інші. Так з IKEA ми би мали фактично безвідходне виробництво, коли одні заготовлюють ліс, садять новий, виробляють меблі, хтось із відходів пелети та брикети, так далі. На жаль, через нашу бюрократію ми втратили IKEA. Плакати хочеться, коли згадую, як близько ми були до цілі й втратили можливість. Так само ми втратили Volkswagen, який зрештою в 2006-ому інвестував у виробництво в Росії 1,3 мільярда євро. Туди ж пішла і Toyota.

Усе це сталося тому, що в 2005 році в Україні було змінено законодавство щодо інвестування та фактично скасовано усі пільги спеціальних економічних зон, каже Володимир Панов, але водночас він залишається оптимістом і наполягає, що є всі шанси повторити «закарпатське інвестиційне диво».

– Всі умови для цього є – досвід, успішні приклади, управлінські кадри. Сьогодні багато нарікають на відтік людей закордон. Це справді проблема та виклик. Але закарпатці завжди були підприємливі та їздили на заробітки. Тому, на мою думку, проблема в іншому – люди їдуть тому, що втратили віру – у свою країну, в себе в цій країні, у перспективу в своєму рідному Закарпатті. Нам треба це змінити. Більше того, необхідно повернути віру в самих себе. Пригадую, як ще не так давно ми гордо розповідали про Закарпаття, будували амбітні плани, адже є регіоном у центрі Європи. За останні роки ми, на жаль, таке враження, що здалися. Подумки змирилися бути провінцією, хоча насправді можемо бути лідерами і є лідерами за багатьма критеріями, –переконує Володимир Панов.

На підтвердження цього – тільки за останні 2 роки і Flex, і Jabil фактично подвоїли свої потужності на Закарпатті, звівши ще по одному заводу поруч з існуючими. Активно набирають спеціалістів також на Yazaki та Fischer, створюючи нові робочі місця та розширюючи виробництво.

На останніх зимових Олімпійських іграх у Південній Кореї, спортсмени в лижах Fischer здобули 89 медалей: 35 “золотих”, 33 “срібних” та 21 “бронзову”. І це найкращий результат серед усіх брендів.

Більше того, саме в легендарних лижах “Tisa” (від назви закарпатської річки – ред.) від Fischer, вироблених у Мукачеві, український спортсмен Олександр Абраменко здобув єдину золоту медаль для України на Олімпіаді в Пхьончхані.

REVIEW №73 (18.11.19) Нова парадигма автопрому. Факти. Аналіз. Прогнози
REVIEW №73 (18.11.19)

Нова парадигма автопрому. Факти. Аналіз. Прогнози

Дивитися далі