Олег Боярин: Мотивация - это когда в чистом поле появляется новое высокотехнологичное предприятие

Окреслюючи майбутнє власного холдингу, Олег Боярин вийшов за межі не лише однієї індустрії, а й країни. На його переконання, футурологія найближчого десятиліття для глобального автопрому малюється “кольоровою” й оптимістичною. Однак щасливе майбутнє України окреслене лише простим олівцем, і цей олівець — у руках бізнесменів. Для реалізації успішного сценарію нашого з вами майбутнього зусиль одного бізнесу замало — потрібні чітка державна стратегія розвитку і взаємодія з владою на умовах, коли влада обслуговує потреби суспільства та бізнесу, а не навпаки.

— Поділіться стратегічними планами компанії на наступні 10 років.

— Майбутнє нашої компанії нерозривне із майбутнім індустрії в цілому. Глобальні зміни, пов’язані зі стрімким розвитком технологій, приносять нам нові уявлення про світ майбутнього. І це стосується всіх без винятку галузей. Зокрема, автомобілебудування та автомобільний бізнес наразі переживають надзвичайно серйозну трансформацію. З’явилися електротяга, автомобілі на самокеруванні та аеромобілі — це все відкриває абсолютно нову сторінку для глобальних гравців, з одного боку, а з іншого — це нові виклики. Вони призведуть не лише до появи нового продукту, а й до перегляду усталених бізнес-процесів та моделей.

Варто зазначити, що після винайдення двигуна внутрішнього згорання автопром за останні 130 років фактично нічого нового не вигадав. Принцип роботи автомобіля залишився тим самим, змінювався тюнінг й удосконалилися технології, що дозволили йому стати надійнішим та швидшим. А зараз відбувається перехід до абсолютно інших принципів роботи двигунів, і ця трансформація є прекрасною можливістю для нових компаній, що зможуть запропонувати революційний підхід.

Багато сегментів уже змінилися. Наприклад, компанія Uber докорінно змінила ринок таксі, Apple — засоби зв’язку, Google — пошук і доступ до інформації, Amazon — ритейл. Новачки авторинку теж запропонували новий концепт. Найяскравішим з прикладів є революційні рішення компанії Tesla. Хоча компаній, що працюють в цьому напрямку, насправді значно більше.

Ми, як український виробник авто (в структурі групи компаній є завод “Еврокар” — виробник автомобілів марки Skoda в Україні), теж нерозривно пов’язуємо своє майбутнє з новими технологіями і вже працюємо в цьому напрямку. Тому наш погляд у майбутнє — оптимістичний. Ми плануємо бути разом з інноваторами.

— Плануєте розвивати електромобіль як основ­ний напрямок виробництва?

— Електромобілі — це лише частина майбутнього галузі. Ми також говоримо про системи автономного водіння, про летючий автотранспорт, про абсолютно іншу систему продажів та обслуговування, систему розваг в авто та про кардинально іншу систему використання та володіння автотранспортом. Я маю на увазі каршеринг, перехід від володіння авто до користування ним як громадським транспортом, коли одне “громадське” авто замінить 10-15 особистих. Помітний поштовх зростанню кількості електромобілів дасть саме напрямок каршерингу (таксі, прокат та інші сервіси, в тому числі спільне користування автономним транспортним засобом). Ми вже працюємо над тим, щоб за кілька років відповісти на питання, як виглядатимуть персональне авто й автомобільний ринок в майбутньому.

— Тож яким буде автомобільний ринок за 10 років?

— За дуже короткий проміжок часу відбудеться перехід від авто із двигуном внутрішнього згорання до авто на електротязі. За прогнозами Bloomberg NEF, до 2025 р. у світі щороку продаватимуть близько 10 млн електромобілів, і вже до середини 2030-х років вони перевершать продажі ДВЗ-моделей. А до 2040 р. частка електромобілів складе 57% загального обсягу світових продажів легкових авто.

Окрім того, впродовж наступного десятиліття масовим явищем стануть машини на самокеруванні.

— Що сприятиме швидкості цього переходу?

— Швидкість переходу на електротягу залежатиме від швидкості розвитку технологій вироб­ництва батареї. Наразі ми бачимо зменшення її ваги, збільшення ємності та строків експлуатації, а також зменшення часу для повної зарядки. Вже відбувається зниження вартості цих технологій. За даними Bloomberg NEF, до кінця 2019 р. 1 кВт·год ємності акумуляторної батареї коштуватиме в середньому $156 (або €140), що на 87% менше, ніж 2010 р. До 2030 р. батареї можуть подешевшати до $60 (або €54) за 1 кВт·год.

Протягом наступних 5-10 років світові автовиробники планують вкласти понад $300 млрд в електричну мобільність. При цьому на Китай припадає близько 45% цих інвестицій.

Мій особистий прогноз — за кілька років ціна на електрокари та машини із ДВЗ буде однакова, а потім електрокари стануть дешевші.

Додатковою перевагою електротяги стане те, що обслуговування таких авто буде значно дешевшим порівняно з машинами із ДВЗ. За конструкцією електромобілі надійніші та простіші в обслуговуванні. Менше часу потрібно на ремонт, а ліміт пробігу збільшуватиметься з 250 тис.км (як в авто з ДВЗ) до мільйонів кілометрів.

Я впевнений, що перехід споживача на електротягу буде логічним рішенням.

— Тобто вулицями України їздитимуть виключно електрокари?

— Це залежить від політики держави. Адже якщо держава не керуватиме цими процесами, то Україна ризикує перетворитися на звалище для всіх брудних автомобілів, яких позбавлятиметься Європа. Хоча, чесно кажучи, Україна вже є “автосмітником”. Середній вік парку легкових автомобілів в Украї­ні складає 22,2 року, що вдвічі більше порівняно з краї­нами ЄС (11,1 року). В антирейтингу найстаріших автопарків світу нас випереджує лише Куба.

— Європа в цілому планує відмовитися від авто на ДВЗ. Які це строки?

— Це стратегія ЄС щодо різкого зниження викидів СО2. Десять європейських країн вже заявили про наміри відмовитися від продажів авто на ДВЗ. Це різні строки в залежності від регіону, країни та навіть міста.

— Тобто є реальна загроза ще більшого напливу старих європейських авто в Україну. Як ми можемо захистити себе законодавчо від такої перспективи?

— Україна, підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС, взяла на себе зобов’язання прагнути до гармонізації з європейськими стандартами. Тобто теж іти до зменшення викидів CO2. Однак ми рухаємося, на жаль, у протилежному напрямку: стандарти щодо екологічних вимог в Україні нижчі, ніж в ЄС. Ба більше, нещодавно, 3 грудня, український парламент відтермінував введення екологічного стандарту Euro-6 при імпорті та виробництві нових транспортних засобів до 2025 р. Окрім того, депутати виступають за те, щоб взагалі прибрати будь-які євростандарти для вживаних авто.

Тим часом обсяги такого транспорту на ринку України зростають. За 10 місяців 2019 р. продажі вживаних авто в Україні збільшилися у 4 рази, тоді як ринок нових авто — лише на 10%.

— Повернімося до вашої компанії. Які нові сегменти плануєте розвивати в майбутньому?

— Це IT. Власне, останні два роки ми і робимо ставку на ІТ як окремий бізнес в групі компаній. Найближчим часом 50% вартості автомобіля складатимуть саме IT-системи. Автомобіль із засобу пересування перетвориться на дуже складний пристрій, що потребуватиме програмного забезпечення, систем керування, захисту, обміну інформацією та розваг. В ньому одночасно працюватимуть кілька сотень комп’ютерів, що спілкуватимуться між собою та інфраструктурою й оброблятимуть великий обсяг даних.

— Що краще: концентрація чи диверсифікація бізнесу?

— Ні те, ні інше. Бізнес-моделі варто розглядати крізь призму компетенцій. Ми не відкриваємо новий напрямок, якщо не ставимо собі за мету стати лідером в цьому сегменті. Я хочу сказати, що немає сенсу йти в певний сегмент ринку чи будувати вертикальну інтеграцію, якщо ти некомпетентний у цих напрямках.

— Власне, у компанії є напрямок девелопменту. Чому виникла саме така диверсифікація бізнесу?

— Так, ми розвиваємо окремий проект девелопменту і плануємо бути в цьому напрямку лідером. Він зосереджений на туристичному сегменті. Це проект будівництва гірськолижного курорту “Полонина Руна”, який ми почали розвивати 15 років тому. Фактично планується зведення “з нуля” окремого сучасного міста на 336 готелів, пансіонатів, котеджів, хостелів загальною кількістю майже 20 тис. місць. А також 58 ресторанів, кафе та пунктів швидкого харчування загальною кількістю 26 тис. посадкових місць. Його площа складає 100 тис.кв.м, а протяжність доріг — 150 км.

— На якому етапі розвитку цей проект?

— На початковому. Ми фінансуємо його самостійно, тому процес іде повільно. Джерело інвестицій — прибутки від основного бізнесу. А оскільки економіка в Україні не в найкращому становищі, то й інвестиції в цей курорт поки не дуже великі.

— Який сенс в такому дорогому і довгому проекті?

— Це проект-мрія. Ми хочемо наочно продемонструвати, що Україна може розвиватися по-іншому. Я впевнений: якщо є довгостроковий план з детально розписаними етапами реалізації, ми можемо побудувати абсолютно іншу країну.

— Чи встигнете реалізувати цей проект за наступні 10 років?

— Важко сказати. Справа в тому, що ми можемо побудувати сучасний туристичний осередок у Закарпатті, але він буде абсолютно відрізаний від іншої частини країни. Погана інфраструктура обмежує наші інвестиційні плани. Інакше кажучи, туристу простіше з Києва добратися до США на літаку, аніж до Закарпаття на авто. Або він радше обере подорож до Будапешта чи до Відня (2-3 години літаком), ніж до Ужгорода (12 годин залізницею). Щоб залучити туристів у таке місце, потрібні доступні авіапе­рельоти Україною. А це питання в компетенції влади. Як можна говорити про цілісність України, якщо з деякими регіонами в нас немає ніякого зв’язку?

— Чи вирішується ця проблема у “кабінетах” і чи вдасться за наступні 10 років з’єднати Україну якісним сполученням?

— Тут ми повертаємось до питання бачення майбутнього України. Коли ми говоримо про довгострокові плани країни, то є два шляхи розвитку. Перший — Україна може наздоганяти розвинені країни, але малоймовірно, що дожене. Другий — чітко окреслити тенденції, куди рухається розвинений світ, визначити точку та прямувати до неї напряму.

Якщо ми розуміємо, що за 10 років в Україні, як і в світі, курсуватиме транспорт на електричній тязі та автопілоті, то, можливо, нам не потрібна велика кількість нових доріг та паркінгів. Натомість варто створювати інфраструктуру під цей вид транспорту.

— Чим майбутня інфраструктура має відрізнятися від наявної?

— Зважаючи на те що кількість автомобілів різко зменшиться, бо люди перейдуть на масовий каршеринг та спільне користування, то й потреба у багатополосних трасах і складних великих розв’язках відпаде. Якщо “спільні” авто працюватимуть 24/7 без простою, то немає потреби у розширенні паркінгів.

Тобто уряд має визначитися з напрямком розвитку й, відповідно, інвестувати у потрібну в майбутньому інфраструктуру.

Окрім інфраструктурних проектів також ідеться про необхідність нарощення компетенції в індустрії виробництва авто — починаючи з електрокарів і завершуючи системами автономного водіння. Розвиваючи цей напрямок, Україна не лише вирішить транспортні питання, а й дасть можливість повернути і залучити до роботи найкращих розробників IT, інженерів та інших фахівців, які наразі працюють за кордоном, створити систему, яка дозволить висококваліфікованим кадрам працювати і мати попит на свої компетенції всередині країни. Це, в свою чергу, дозволить значно підвищити рівень економіки завдяки високотехнологічному виробництву, синергії та створенню доданої вартості.

Я впевнений, що найкращий шлях для України — це розвиток високотехнологічних галузей, таких як машинобудування, автомобілебудування та розробка IT для цих сегментів. Лише так Україна зможе позбутися статусу сировинного придатку для світу.

— Якою має бути компанія вашої мрії і як ви розумієте це поняття?

— Це високотехнологічна компанія, що займається виготовленням інноваційної продукції, в тому числі електромобілів, компонентів до них, та розробкою IT-рішень для сучасної автомобільної індустрії. Таким я бачу своє майбутнє та майбутнє компанії.

— Якою, на вашу думку, має бути взаємодія у трикутнику “бізнес — суспільство — держава”?

— Зараз український бізнес та суспільство працюють на владу, а, в ідеалі, має бути навпаки — влада повинна працювати на бізнес та суспільство. Нам необхідна зміна підходу в цьому трикутнику.

— Чи може бізнес-спільнота диктувати умови, щоб змінити цей розподіл відносин?

— Так, може. Але щоб український бізнес міг диктувати умови, він має об’єднати свої зусилля та консолідуватись разом із громадою. Лише так ми зможемо окреслити задачі та пояснити новій владі, що та працює за наші податки, а тому повинна виконувати сервісну функцію.

На мою думку, саме бізнес-спільнота володіє компетентністю для організації складних програм і розуміє, яким чином досягати поставлених цілей. Досі влада “продавала” суспільству порожні лозунги. Обіцяючи “щасливе європейське життя”, політики забували сказати, що для цього треба закачати рукави і почати працювати. Жодні санкції чи міжнародна допомога не наведуть лад в Україні, не побудують хороші дороги, не утилізують сміття, не відремонтують будинки. Це все ми повинні зробити власними руками.

— Що вас мотивує і які складові вашої ефективності?

— Я розумію, що неможливо змінити весь світ, але знаю, що можна змінити світ навколо себе. І коли я бачу реальні ефективні зміни на краще, то це мене надзвичайно мотивує. Навіть сама можливість розвивати середовище та будувати щось нове (чи покращувати існуюче) — безумовно, хороший стимул. Мотивація — це коли в чистому полі з’являється нове високотехнологічне підприємство, що залучило найкращі уми й випередило конкурентів. Така робота дає великий заряд оптимізму.

— Чи було бажання все покинути?

— Так, було, але я відігнав цю думку. Таке рішення було б безвідповідальним по відношенню до тих людей, які працюють в нашій компанії.

— Яка була ситуація?

— Весь бізнес в Україні працює не завдяки, а всупереч. Бізнес-клімат, власне, відсутній та здебільшого ворожий для підприємця. Відтак, середній клас систематично підпадає під загрозу вимирання, що, в свою чергу, веде до поляризації та зубожіння населення. Адже керувати бідними людьми, що знаходяться в безвихідному становищі, набагато простіше. На мою думку, квінтесенція соціально відповідального бізнесу та завдання підприємця — це підвищення рівня життя в країні, а не лише швидкий прибуток, адже купівельна спроможність на внутрішньому ринку формує в тому числі можливості для бізнес-діяльності та дозволяє бізнесу не лише існувати, а й розвиватися.