Постскриптум до Європейського регіонального форуму
Постскриптум до Європейського регіонального форуму

Якщо ви ще чекаєте майбутнього, що заповнить світ неймовірними технологіями, не чекайте. Воно вже тут. І тут – це значить, і в Україні також. 

Ми звикли думати, що технологічний прогрес обходить нас стороною. Блокчейн, віртуальна реальність, big data, 3d-друк… Усе це сприймається скептиками як недосяжна прерогатива західних промислових країн. Що ж, Європейський регіональний форум, який пройшов у Києві, зміг похитнути стовпи песимізму щодо технологічної революції у нас, в Україні. 

Саме лише проведення такого заходу є позитивним сигналом. Створення проактивної консолідованої позиції у форматі відкритого діалогу – це той шлях до прискореного розвитку, якого ми зараз потребуємо. 

В Україні ж лише останнім часом відбуваються прогресивні зміни – змінюється мислення керівників, прискорюються темпи освоєння технологій 4.0 самими учасниками ринку. Хоча й не так швидко, як хотілося б. За словами Олега Щербатенко з IT-Enterprise, всього 10-15% підприємств позиціонують «цифру» як ключовий фактор розвитку, інші ще не дійшли до розуміння її важливості. Тож проведений Форум – це гарна можливість тримати руку на пульсі світових процесів глобалізації та нової індустріалізації.

Вселяє надію і оптимістичний лейтмотив усього заходу. Як-то кажуть, хто хоче – шукає спосіб, хто не хоче – шукає причини. Що ж, проблемні питання, які перешкоджають економічному розвитку, в Україні були предметом дискусій часто і багато, обговорили їх вже вздовж і впоперек. Тепер, нарешті, ми почали звертати увагу ще й на можливості та намагаємося сформувати засади нової політики, аби стати повноправним учасником світових промислових зрушень.

І, попри усі скептичні заяви, Україні це під силу. Доказом тому є ряд вдалих кейсів, презентованих на Форумі, зокрема, представниками компаній IT-Enterprise та «Техінсервіс». Перспективні ж напрями для подальшого розвитку чітко окреслив директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк. Це і виробничий аутсорсинг, і участь у панєвропейських процесах ре-шорінгу, і технологічне партнерство. Це ті складові, що зумовлюють прогресивний розвиток будь-якого сектору сучасної промисловості. 

І у цьому контексті показовим є виділення автомобільного сектору в окрему панель дискусії. 

За останні 15 років українська автомобільна галузь пережила період великого розцвіту і не менш великого падіння. Та у будь-якому випадку, починаючи з 2000-х років інвестори відкрили на території нашої держави 35 заводів автомобільних комплектуючих і створили більше 35 тис. робочих місць, залучивши більше 400 млн євро інвестицій. 

Але їх могло бути набагато більше. Чи є шанси наздогнати втрачене? Так, однак час швидко спливає. І шанс цей у тому, щоб трансформуватися у лоукост виробничий майданчик для глобальних світових концернів. Плацдарм для цього вже закладено. Це, передусім, вигідна логістика та кваліфікована робоча сила, що у рази дешевша, ніж у Європі. На щастя або ж ні, однак це факт. І цей факт дозволяє випускати автомобіль повномасштабного виробництва, за попередніми підрахунками, у 4 рази дешевше, ніж у Німеччині. 

Крім того, за умов глобальних змін, яких зараз переживає світова автоіндустрія, своєчасною та актуальною постає ініціатива Міністерства інфраструктури щодо переходу України на альтернативні джерела енергії. Зокрема, – стратегія розвитку української електромобільної галузі, презентована на Форумі Олександром Озераном, відомого своєю прогресивною позицією щодо розвитку сучасних технологічних процесів в Україні. 

Без перебільшень, реєстрації цієї стратегії та її реалізації із затамуванням подиху чекають усі великі гравці автомобільного ринку. Вона перегортає наше уявлення про те, якою може і має бути українська автомобільна галузь. При цьому анонсована мета досягти частки електромобілів у загальній структурі продажів в Україні у розмірі 15% до 2020 року і 50% – до 2030 року є значним викликом сучасним українським реаліям. Ще одним сміливим, однак безперечно вірним рішенням, є запровадження стимулів не тільки для збільшення попиту на екологічний транспорт, але також для початку видобутку літію, виробництва акумуляторних батарей та електромобілів з подальшим експортом у Європу.

І ці рішучі прогресивні кроки цілком себе виправдовують. Як вірно зазначив пан Озеран, нам треба йти не поступово, а революційно. Світові автомобільні виробники трансформують стратегію розвитку на користь транспорту на електричній тязі. Більше того, найсміливіші планують повністю перелаштуватися на випуск електромобілів. І запропоновані стратегією зміни та підтримка ідеї електромобільної України на рівні держави, разом з повномасштабним використанням сильних сторін нашої країни – це трамплін, що допоможе перестрибнути у нову епоху автомобільної індустрії. Тож сподіваємося, що Парламент прийме цю ідею з таким само ентузіазмом, з яким її чекають усі інші. 

Як бачимо, про можливості та потенціал в Україні було сказано чимало. Однак добре те, що заявлений оптимізм був розважливим. Адже якщо у нас усе так добре, чому тоді ми так часто залишаємося на узбіччі світової економіки? На шляху до індустріального майбутнього на нас чекають перепони, і вони також були озвучені. Це, зокрема, бюрократична система, недостатня підтримка з боку держави і – освіта. 

Причому чи не в усіх доповідях згадувалася саме остання проблема. Зокрема – невідповідність знань, досвіду та навіть спеціальності випускників потребам ринку. Щорічно тисячі випускників по всій країні змушені змінювати свій профіль, а компанії – витрачати час та кошти на перенавчання молодих працівників. Ця ситуація є актуальною для усіх промислових сегментів. Погляд в діджиталізоване майбутнє вимагає якнайшвидше визначитись з новими компетенціями в економіці знань. Зокрема, європейським рішенням є дуальна освіта, і цей досвід Україні варто взяти собі на озброєння. 

Організація такої масштабної платформи для обговорення передових технологічних тенденцій свідчить про готовність нашої країни до прогресивних зрушень, бажання змінюватися і йти вперед. Але, як виявилося, це стосується не усіх. У дисонанс із завданнями Форуму – трансформації Україну в індустріальну державу – вступає лозунг «brain and grain», озвучений на одному з виступів. Просування України на зовнішніх ринках виключно як аграрного придатку Європи зіграло з нами поганий жарт. В результаті такої політики Україна по суті втратила економіку, промисловість, і сьогодні багато в чому залежить від ситуації на зовнішніх ринках. Ми ж маємо бути більш гнучкими та формувати нову стратегію розвитку, яка б дозволила відійти від сировинного типу економіки. 

Незрозумілою залишається також позиція більшості чиновників. В умовах відкритого діалогу такого масштабу, за присутності такої кількості учасників сучасного економічного процесу, на фоні цілого ряду виступів з обговоренням проблем і перспектив – чіткої стратегії, конкретних кроків та пропозицій з боку держави щодо індустріалізації України явно забракло. 

Іти у ногу з  новими технологічними тенденціями у промисловості – це завдання у режимі must have для кожної розвиненої країни. Що ж до України, ми знаходимося у ситуації «або пан, або пропав» - бути десь посередині цього разу не вийде. Індустріальний світ кидає нам виклик. І Форум показав, що Україна його прийняла. To be continued…

 

Автор: Прес-служба ФРА
REVIEW №87 (15.03.2024) Заряджені на відновлення
REVIEW №87 (15.03.2024)

Заряджені на відновлення

Дивитися далі